Лекція №2: Туризм: його види та ресурси

План

1. Класифікація видів туризму.

2. Туристичні ресурси

1. Класифікація видів туризму

Класифікація туризму має важливе практичне   значення.   Вона   дозволяє   більш ефективно:

- визначати попит і формувати ринок туризму;

- вирішувати проблеми його територіальної організації;

- планувати розвиток матеріальної бази;

- розробляти та реалізовувати туристичний продукт.

Класифікація  в  туризмі  передбачає  визначення його окремих видів залежно від основного показника - критерію.

Усі види туризму, як правило, переплітаються між собою, і виділити їх у чистому вигляді майже не можливо. Завданням туристичних фірм є надання клієнту максимуму можливостей суміщати різні види туризму в одній подорожі, а отже, і задовольняти різні мотивації.

Критерій поділу туристичних подорожей згідно з основною метою має вирішальне значення, оскільки мета подорожі найбільше впливає на формування туру, вибір маршруту подорожі, а отже, організацію туристського обслуговування.

Турист, мандруючи, може ставити перед собою декілька цілей, але одна з них буде основною й домінуючою, саме за нею і визначається вид туризму. Дуже складно чітко і остаточно поділити всі туристичні подорожі на окремі види, тому в світі немає єдиної класифікації.

Ті, що існують у спеціальній літературі, мають більші або менші розбіжності, але в цілому узгоджуються між; собою.

Отже, залежно від мети подорожі визначено наступні види туризму:

• пізнавальний (екскурсійний) - це подорож: із метою ознайомлення з природними, історико-культурними визначними пам'ятками, музеями, театрами, життям і традиціями народів у країні відвідування;

• рекреаційний - подорож із метою відновлення життєвих сил людини, часто таку подорож; називають оздоровчою;

• розважальний - це мандрівка з метою розваг та відпочинку;

• релігійний - це подорож із метою ознайомлення з релігійними центрами та їх святинями (оскільки цей вид туризму пов'язаний з певними особливостями організації, то він є ще й спеціалізованим) ;

• освітній - це подорож із метою отримання освіти, зараз його вважають одним із спеціалізованих видів туризму;

• етнічний - це мандрівка з метою відвідання родичів, могил предків;

• екзотичний пов'язаний з відвіданням екзотичних природних місцевостей та місць проживання народностей з нетиповою для туриста культурою та побутом;

• екстремальний - це подорож із метою отримання гострих відчуттів. Відповідно елементи екстремальності можуть включати такі види туризму, як альпінізм, спортивний, пригодницький туризм,   спеліотуризм,   гірськолижний,   сафарі тощо;

• івент-туризм - подорож із метою відвідання певних заходів, як-то: фестивалів, карнавалів, спортивних змагань або інших акцій;

• гірський - це мандрівка гірською місцевістю, може вважатися різновидом спортивного, екстремального;

• пригодницький туризм пов'язаний не тільки з перебуванням у незвичній місцевості, але і заняттям незвичайним видом діяльності, як-то: полюванням, доланням перешкод, рибною ловлею, яхтингом, тощо.

За терміном подорожі:

• поїздки вихідного дня (вікенди), як правило, це подорожі, що здійснюються на вихідні та святкові дні і мають термін не більше 2-3-х днів;

• середнього терміну, які тривають від одного тижня до одного місяця, такі подорожі найбільш популярні серед туристів;

• довготермінові - до 6 місяців (як правило, це подорожі з метою освіти, паломництва або лікування).

Залежно від засобу пересування, та виду транспорту:

• пішохідний - вся мандрівка здійснюється туристом пішки;

• лижний - основним засобом пересування на маршруті є лижі;

• кінний - подорож; здійснюється за допомогою коней;

• на санях - туристи долають більшість маршруту на санях за допомогою коней, собак та оленів;

• вело-мототуризм - основними засобами пересування є велосипеди, мопеди та мотоцикли, ці транспортні засоби в багатьох країнах світу практикуються для поїздок у вихідні та святкові дні;

• автотуризм - це подорож:, яка здійснюється за допомогою автомобіля.

Характерною рисою цього виду туризму є висока рухливість та відносна свобода пересування. Розвиток автотуризму вніс істотні зміни в формування підприємств розміщення туристів, покликавши до життя специфічні форми обслуговування - мотелі, кемпінги, шляхові магазини і ресторани;

•     авіатуризм передбачає переміщення основної частини  маршруту  повітряними  транспортними засобами.

Основною перевагою використання авіації при організації туризму є висока швидкість руху, що дозволяє за короткий час долати великі відстані. Для країн, віддалених від основних туристичних регіонів, характерне абсолютне переважання авіації в перевезеннях пасажирів. Так, в Австралії частка авіаційних перевезень туристів складає 99,5 %, у Нової Зеландії - 98,6 %, у Японії - 97,5 %;

• подорожі залізницею почали активно розвиватися ще в XIX ст. і вважаються одними із дешевих та безпечних, ці переваги вони мають й тепер.

Перспективи розвитку таких подорожей бачаться у формуванні туристських потягів більш спеціалізованим і комфортним рухомим складом;

• морський (річковий) туризм - це подорож, яка здійснюється за допомогою водних видів транспорту. Річковий і морський туризм мають різний потенціал. Якщо морський круїзний туризм (теж; відноситься до спеціалізованих видів) активно розвивається і для його подальшого розвитку створено потужну індустрію, то річкові круїзи - малопоширений у світовій практиці вид туризму. Популярність круїзів пояснюється тим, що під час однієї мандрівки турист може реалізувати декілька цілей, наприклад, поєднати відпочинок з екскурсіями, екстремальними ситуаціями тощо. Як правило, круїз здійснюється по кільцевому маршруту, під час якого туристам крім транспортних послуг, надаються послуги розміщення, харчування, перегляду музичних програм і фільмів, користування басейнами, спортзалами, катками, казино;

• подорожі на повітряних кулях здійснюються згідно з визначеним маршрутом і терміном, як правило, на недалекі відстані.

Відповідно до сезону розрізняють:

• зимовий туризм - це подорожі, що здійснюються зимою;

• літній туризм передбачає мандрівку в літній сезон;

• подорожі в міжсезоння (осінь, весна).

У зв'язку з тенденцією рівномірного завантаження туристичної індустрії тепер у багатьох країнах світу спостерігається стимулювання організації подорожей у міжсезоння. Наприклад, освітній, конгрес-туризм, корпоративний, пізнавальний, івент-туризм, етнічний можуть бути організовані в міжсезоння, тим паче, що і ціни на туристські послуги в цей час знижені, отже, і загальна вартість буде більш привабливою для споживача.

За рівнем організованості:

• самодіяльний туризм - мандрівка туристів, які не зв'язані ніякими взаємними зобов'язаннями з туристичною фірмою, самі розробляють маршрут і програму подорожі;

• організований (плановий) - це подорож окремого туриста або групи за попередньо розробленою туристичною фірмою програмою. Організовані туристи забезпечуються необхідним туристським сервісом, що обумовлюється в заздалегідь придбаних турах.

Відповідно до демографічного та соціального складу учасників подорожі:

• дитячий;

• шкільний;

• молодіжний;

• подорожі для людей похилого віку;

• подорожі для інвалідів;

• сімейний.

За cnрямованістю туристських потоків:

• в'їзний іноземний (активний);

• виїзний за кордон (пасивний);

• виїзний внутрішній.

Відповідно до принципу оплати розрізняють:

• комерційний туризм, що передбачає оплату подорожі самим туристом;

• соціальний туризм базується на частковій або повній оплаті туристичної подорож відповідними установами або організаціями, а мандрівник, як правило, сплачує певний відсоток від вартості туру. Яскравим прикладом соціального туризму була організація радянського туризму в структурі профспілок, коли ті сплачували за путівки 90%-70% від їх вартості;

• інсентив-туризм передбачає часткову оплату туру для свого співробітника туристичною фірмою, що водночас може розглядатись як засіб стимулювання праці співробітників туристичної фірми.

За спеціалізованою організацією:

• альпінізм;

• релігійний (паломництво);

• спортивний туризм;

• освітній;

• лікувальний;

• івент-туризм;

• спелеотуризм;

• екологічний;

• етнографічний;

• конгрес-туризм;

• круїзи;

• сафарі.

Уперше термін спеціалізований туризм з'являється в роботі М.П. Крачила, у якій автор ототожнює його з пізнавально-діловим.

Пізнавально-діловий, або спеціалізований, туризм охоплює групи людей, об'єднаних єдиною метою  або професійними інтересами Це можуть бути інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства та інші особи, котрі здійснюють туристичні подорожі за спеціальними Програмами та маршрутами. До них можна віднести туристів, які налагоджують ділові контакти, вчених, спеціалістів, які беруть участь у роботі конференцій, конгресів, асамблей, симпозіумів, семінарів, а також: осіб, які приїхали до рідних на відпочинок.

Але щоб більше конкретизувати поняття, варто сказати, що спеціалізовані види туризму відрізняються від традиційних більшими вимогами до організації турів, потребою в наявності певних туристичних ресурсів. Отже, враховуючи вище сказане, можна запропонувати наступне визначення поняття:

Спеціалізований туризм - система видів туризму, які визначені окремими сегментами, в основу виділення яких поставлена певна мета подорожі, а сама мандрівка вимагає спеціальної організації та відповідних туристичних ресурсів.

Усі відомі сьогодні спеціалізовані види туризму можна умовно поділити на традиційні та новітні.

До традиційних слід віднести: релігійний, спортивний, лікувальний, освітній туризм та альпінізм.

До новітніх: екологічний, екстремальний, етнографічний, конгрес-туризм, івент-туризм та спелеотуризм інші види, кількість яких збільшується з часом.

2. Туристичні ресурси

Реалізація туристичного бізнесу неможлива без наявності відповідних ресурсів. Це одна із специфічних вимог цього виду бізнесу в умовах ринку. Туристична діяльність на певній території розвивається на основі тих ресурсів, які існують та можуть бути задіяні чи створені в тій чи іншій місцевості або країні.

Туристичні ресурси - це сукупність природно-кліматичних та створених людиною ресурсів певної території (історико-культурних і соціально-економічних), що споживаються мандрівниками під час подорожі.

Туристичні ресурси є частиною туристсько-рекреаційного потенціалу певної території та мають наступні основні властивості:

• унікальність;

• доступність;

• ступінь вивченості;

• потенційний запас;

• спосіб використання.

Ефективність туристичних ресурсів визначається, насамперед, характером їх використання для організації туризму та відпочинку населення. Власне, туризм поєднує оздоровчі та пізнавальні цілі, тому туристичні райони та центри повинні максимально поєднувати сприятливі природно-кліматичні умови з наявністю історико-культурних ресурсів.

До туристичних ресурсів  висуваються  наступні вимоги:

• атрактивність;

• безпечність;

• доступність;

• екологічність.

Незважаючи на свою гуманність, туризм змінює екологію. Зниження збитків від функціонування туристичної індустрії на екологію регулюється на державному та міжнародному рівні за рахунок:

— екологічної освіти;

— обмеження туристсько-рекреаційного навантаження на природні ресурси;

— податків.

Розрахунки спеціалістів свідчать, що для масового туризму потрібні значні екологічно чисті території з мальовничими ландшафтами, на яких знаходяться пам'ятки історії та культури, з розвиненою інфраструктурою.

Одним із найактивніших компонентів туристичного потенціалу є населення та характер його розселення. З одного боку, саме населення з його традиціями, побутом, релігією культурою, рівнем соціальних вимог і потреб становить потужний культурно-історичний ресурс для туризму та рекреації. З іншого - діяльність з організації туризму спирається на певну систему розселення,   адміністративно-територіальний   поділ  при взаємодії з місцевими органами, що є необхідною умовою функціонування галузі в цілому, відповідно частина населення складає трудові ресурси туристичної індустрії.

Весь комплекс туристичних ресурсів можна класифікувати на три основні групи:

1. Природно-кліматичні ресурси (кліматичні, бальнеологічні, водні, рельєф, унікальні природні об'єкти тощо).

2. Історико-культурні ресурси (археологічні, архітектурні, історичні, культурні).

3. Туристична інфраструктура, що включає соціально-економічні умови та ресурси, які задовольняють життєві потреби туристів під час подорожі (засоби розміщення, заклади харчування та розваг, транспорт, засоби комунікації та зв'язку).

Природно-кліматичні - важлива складова туристичних ресурсів, сукупність природних умов і кліматичних властивостей певної місцевості, що можуть використовуватися для рекреації та туризму, сприяють відтворенню життєвих сил людини, профілактиці та лікуванню певних захворювань.

До основних природно-кліматичних ресурсів, що в найбільшій мірі впливають на спеціалізацію певної території, відносять:

• кліматичні умови,
• бальнеологічні,
• біотичні туристичні ресурси та рельєф.

Кліматичні туристичні ресурси - це сукупність сприятливих (комфортних) метеорологічних умов, що властиві певній місцевості. Клімат тої чи іншої території визначається надходженням сонячної радіації, загальним характером циркуляції атмосфери, що зумовлюється географічним положенням певної місцевості або регіону.

Клімат може впливати на організм людини як позитивно, так і негативно. Зрозуміло, що для рекреації та туризму цінним є саме позитивний вплив, саме він є основою кліматотерапії. Використання сприятливих кліматичних факторів має велике оздоровче значення, що стимулює природні механізми життєдіяльності організму. Більшість людей, що мешкають у межах урбанізованих територій, майже постійно перебувають в умовах штучного мікроклімату, що значно послаблює можливості їх організму до саморегуляції, самовідновлення й адаптації до зміни погоди.

При організації відпочинку, коли людина тривалий час перебуває в природних умовах, особливо при застосуванні   різноманітних кліматопроцедур, значно підвищується загальний життєвий тонус, імунітет (стійкість організму до несприятливого навколишнього середовища).

Так, останні дослідження підтвердили, що тільки перебування людини біля моря, в горах або біля пшеничного поля прискорює обмін речовин, а отже, сприяє ліквідації застійних явищ в її організмі, які часто є причиною захворювань.

Для ефективного кліматолікування слід враховувати наступні природні чинники:

- інсоляційний режим, що визначається тривалістю сонячного сяйва (брак сонячного світла в певних широтах частіше викликає депресії, зниження загального тонусу та  працездатності);

- ультрафіолетову радіацію, що визначається активністю сонця, дозування якої має важливе значення (при її недостатності в людини спостерігається авітаміноз, а при надлишку - алергії, опіки, захворювання шкіри);

- атмосферну циркуляцію, що зумовлює переміщення повітряних мас, в результаті чого виникають атмосферні фронти, проходження яких змінює погоду, що супроводжується перепадами тиску. Людина реагує на різкі зміни атмосферного тиску, температури (середня гранична чутливість людини щодо перепаду температури - 6 градусів за добу, атмосферного тиску - 5 мб за добу, перепад вмісту кисню в повітрі - 5 г/м3) та вмісту кисню в повітрі, що зумовлює ряд важливих процесів життєдіяльності організму;

- режим вологості, що має дві основні характеристики: відносну та абсолютну. Для рекреаційних цілей важлива відносна вологість повітря (для здорових людей сприятлива норма - 40-60 %) у денні години. Однак існує контингент хворих на нефрит, для яких життєво необхідним є лікування в сухому кліматі, де відносна вологість утримується на рівні меншому за 20 %, що зумовлює виведення шлаків з організму за рахунок потовиділення;

- режим опадів, велика кількість яких не тільки впливає на здоров'я, а й заважає перебуванню та рекреації на природі.

До дискомфортних природних явищ, що заважає рекреації та в цілому вважаються несприятливими для здоров'я, слід віднести: мінливість погоди, брак та надлишок ультрафіолетового випромінювання;  переохолодження та перегрів повітря, духоту, тривалий туман, значні опади, гідротермічний дискомфорт, великі вітрові навантаження, грізні метеорологічні явища, як-то: буревії, торнадо та урагани.

Згідно з вищевказаними характеристиками визначається біокліматичний потенціал і зонування певної території, що є придатною та сприятливою для рекреації. Також; визначаються за цими ж показниками сезони тої чи іншої території, коли там переважають несприятливі чинники (наприклад, сезон дощів на територіях, що спеціалізуються на пляжному відпочинку, або сезон відсутності снігового покриву на територіях, що спеціалізуються на гірськолижному туризмі). Найкращими для рекреації і туризму на певній території вважаються   сезони,   коли  переважають   сприятливі кліматично-погодні чинники,  відповідно  спостерігається оптимальний режим комфортності.

До водних туристичних ресурсів відносяться океани, моря, озера, річки, ставки та водосховища. Наявність водойми в певній місцевості значно збільшує її привабливість для туристів, адже вона може використовуватись не тільки для купання (оптимальний температурний режим води 18-26 градусів за Цельсієм), рекреації, активних водних видів спорту (дайвінгу, рафтингу, серфінгу, яхтингу тощо), але значно прикрашає пейзаж, урізноманітнюючи його.

До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні властивості мінеральних вод, грязей та озокериту.

Найпопулярнішим видом бальнеологічних ресурсів є мінеральна вода, що має лікувальні властивості за рахунок підвищеного вмісту біологічно активних компонентів.  

До  найбільш  поширених  мінеральних вод, що використовуються в лікувальних цілях на курортах, відносяться вуглекислі, крем'янисті, радонові, йодні,  бромні, йодно-бромні,  сульфідні,  залізисті та інші. Від того, яке саме джерело мінеральної води знаходиться в тій чи іншій місцевості, буде залежати його лікувальна спеціалізація. Наприклад, на території відомого українського курорту «Квітка Полонини» є вуглекисла гідрокарбонатна натрієва мінеральна вода, що використовується при лікуванні захворювань кишково-шлункового тракту, порушення обміну речовин та серцево-судинної системи.

Озокерит (гірський віск) - суміш високомолекулярних вуглеводів, смол та асфальтенів, що використовується здебільшого при порушенні обміну речовин.

Лікувальні грязі містять речовини, подібні до гормонів і вітамінів, завдяки чому вони є біогенними стимуляторами. Склад грязей формується в результаті діяльності складних біохімічних процесів, що відбуваються під впливом мікроорганізмів. Як лікувальні грязі використовуються мули, сапропелі, торфи, сопкові грязі, родовища яких за генезисом поділяються на мулові, торфові та псевдовулканічні.

Торф'яні грязі мають органічні речовини рослинного походження, що розклалися, мінеральних речовин містять мало.

Сапропелі - продукти розкладання тваринних і рослинних залишків на дні прісних водойм, містять певний домішок мінеральних речовин.

Мулові грязі - це відкладення морських заток, лиманів і солоних озер, вони містять більшу кількість мінеральних речовин, зокрема сірчисті з'єднання заліза, що є відомим біологічно активним компонентом.

Сопкові грязі - результат підземного розвантаження термальних вод, що утворюються в районах з родовищами нафти і газу, вони вирізняються незначним вмістом органіки та більшою концентрацією мікроелементів (йоду, брому, бору). Гідротермальні грязі утворюються в районах активної вулканічної діяльності та виявляються на ділянках виходу на поверхню гарячих газопарових струменів з вуглекислим газом і сірководнем.

При лікуванні грязями застосовують їх дію:

—      теплову   (грязі   вирізняються   високою   теплоємністю та довше зберігають температуру, що сприяє розширенню судин і відповідно прискорюється кровообіг та процеси обміну речовин);

— механічну (завдяки пластичності шар грязі здавлює тканини та сприяє проникненню тепла у внутрішні органи);

— хімічну (неорганічні й органічні біоактивні речовини позитивно впливають на кровообіг, обмін речовин, живлення організму та зміцнення імунної системи);

— місцеву (адсорбційні властивості грязей у формі аплікацій, що робляться на хвору ділянку шкіри з протизапальною, знеболювальною та розсмоктувальною метою застосовуються при видаленні хвороботворних мікроорганізмів).

Біотичні туристичні ресурси - це сукупність флори і фауни, що може бути використана для задоволення потреб туристів (оздоровлення, лікування, естетичної насолоди та духовного розвитку).

До біотичних туристичних ресурсів відносяться:

• рекреаційні ліси,
• ботанічні сади,
• парки,
• зоопарки,
• природно-заповідний фонд
• мисливські господарства.

Особливо слід підкреслити значення рослинного покриву ландшафтів для оздоровлення людського організму, що відбувається завдяки іонізації та фітонцидним властивостям відповідної флори.

Іонізація - це процес утворення іонів у повітряному середовищі, що має очисну дію на організм людини, а фітонциди - це легкі речовини, які мають стерилізуючу дію на певні шкідливі мікроорганізми.

Рельєф - це сукупність різних утворень земної поверхні: гори, каньйони, скелі, печери тощо, - що є складовою ландшафту.

За наявності певних позитивних характеристик рельєф може виступати туристичним ресурсом і використовуватися при організації відповідних видів туризму. Наприклад, для альпінізму, гірського туризму використовується гірський рельєф, для спелеотуризму - печери тощо.

Сукупність усіх туристичних ресурсів певної території складає ландшафт. Він об'єднує природні комплекси з однаковими загальними морфоструктурними ознаками, якими визначається характер взаємодії основних факторів, які утворюють ландшафт.

Залежно від певних ознак, ландшафти поділяються на природні та антропогенні, рівнинні та гірські тощо.

Історико-культурні ресурси - складова рекреаційно-туристичних ресурсів, яка представлена сукупністю пам'яток матеріальної та духовної культури, створених людством у процесі історичного розвитку, що є об'єктами туристського інтересу.

До найбільш важливих історико-культурних туристичних ресурсів відносяться

1. архітектурні,
2. археологічні,
3. історичні та етнографічні об'єкти,
4. елементи духовної культури, як-то:

• фольклор і традиції,
• центри прикладного мистецтва та ремесел,
• заклади культури, що включають

- театри,

- музеї, - які набувають все більшого значення із зростанням рівня освіти та пізнавальних потреб населення.

Сумарні оцінки історико-культурних ресурсів, які мають певний пізнавальний інтерес, надають можливість поділити їх на три категорії:

— до першої категорії відносяться об'єкти світового та державного значення, які становлять особливо значний інтерес для туристів, як правило, це всі пам'ятки, що входять до Списку світової спадщини ЮНЕСКО;

— до другої - об'єкти державного значення, що викликають значний пізнавальний інтерес у туристів;

— до третьої - об'єкти, які мають незначний інтерес для туристів.

Зрозуміло, що історико-культурні туристичні ресурси представлені не тільки пам'ятками матеріальної культури. Важливою складовою історико-культурних ресурсів є духовна культура, яка включає в себе

- систему цінностей,

- традиції,

- вірування,

- фольклор, що, в свою чергу, впливають на спосіб життя та побут певного народу або етносу. Комплекс складових духовної культури, що притаманні даному етносу, формують унікальне поєднання відповідних складових етнічної культури, що, в свою чергу, може розглядатись, як туристичний ресурс, увага до якого зростає з кожним роком.

Туристична інфраструктура - сукупність додаткових структур, що забезпечують стабільне функціонування туристичних комплексів.

Вона включає систему:

• шляхів сполучення,
• закладів розміщення,
• транспортних засобів,
• комунальне обслуговування, а також соціокультурне середовище, що їх оточує.

Інфраструктури ресурси виступають складовою частиною господарського потенціалу, який характеризує рівень соціально-економічного розвитку даної території, можливості забезпечення реалізації туристсько-рекреаційної діяльності.

До найбільш важливих складових туристичної інфраструктури відносяться:

• система гостинності (розміщення, харчування, розваги);
• транспортна система (транспортні засоби та комунікації);
• система туристичних підприємств (туристичні оператори, туристичні агенти і т.д.).

Гостинність – це сукупність засобів розміщення, харчування та розваг для туристів, а також традиції прийому гостей у різних культурах.

Створення спеціалізованої мережі з надання послуг гостинності пов'язане з появою масового попиту, тобто з помітним збільшенням потоків подорожан. Сучасний процес подорожування неможливо уявити без транспортної системи,     завдяки    якій мандрівки стають більш комфортними та скорочуються витрати часу на дорогу.

Правильність вибору виду перевезення багато в чому визначає ефективність подорожі та досягнення мети.

Класифікувати транспорті засоби та відповідні їм перевезення можна за багатьма ознаками, але в найпростішому варіанті - це наземні, повітряні та водні.

Транспорті подорожі можна класифікувати за видом транспорту: автотранспортні, авіаційні, водні та залізничні.

Основними вимогами в туризмі до сучасної транспортної системи є: швидкість, безпечність, екологічність, комфортність, привабливість, місткість, вартість тощо.

Транспортний комплекс за сучасних умов функціонування економіки країни є транспортно-логістичною системою, призначеною для виконання перевезень, в межах якої взаємодіють транспортні засоби, шляхи сполучення та інфраструктура різних видів транспорту. Розвиток і стан транспортного комплексу є пріоритетним напрямком діяльності уряду країни, оскільки забезпечує функціонування економіки в і цілому та туризму зокрема.

Наступною важливою складовою туристичної інфраструктури є система підприємств, що виробляютьтуристичний продукт і реалізують його споживачеві. Саме від їх роботи багато в чому залежить задоволення запитів туристів, формування відповідних турів та їх реалізація. Ефективність роботи туристичних підприємств залежить від багатьох чинників, зокрема: державної політики, рівня розвитку матеріально-технічної бази, наявності відповідних туристичних ресурсів, підготовки кваліфікованих кадрів тощо.

Література:

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси Украї¬ни. - К., 2001.-395 с.

2. Гуляев В.Г.  Организация туристической деятель-ности. М., 1996.  - 307 с.

3. Аюбіцева О.О., Папкова Е.В., Стафійчук В.І. Турис¬тичні ресурси України. - К., 2007. – 369c.

4. Стафійчук В.І. Рекреалогія. - К., 2006. - 264 с.

5. Туристичні ресурси України. 36. наук. ст. - К., 1996. -349 с.